Історія та сучасні проблеми української термінології. Flashcards
(6 cards)
Історія та сучасні проблеми української термінології.
Історія:
Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші.
На сьогодні виділяють 6 основних етапів історії української термінології:
1)Період стихійного творення термінологічної лексики(9-перша половина 19 ст.)
- Своїм корінням українська термінологія сягає часів Київської Русі. “Ізборники” Святослава, літописи, “Поучення дітям” В.Мономаха
Гальмували розвиток української наукової мови до середини ХІХ ст. недержавний статус української мови, заборони її як засобу спілкування і державна роз’єднаність української мовної території.
2)Період другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
-. У часописі “Основа” (1861–1862) П. Куліш чи не вперше пише про потребу інтелектуалізації української мови через вироблення наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань і культури, закликає повертатися обличчям до Європи, щоби вписати українську мову в світовий контекст.
-У 1873 р. у Львові засновано Наукове товариство імені Тараса Шевченка
-У НТШ діяло три секції: історико-філософська, філологічна та математично-природописно-лікарська, які видавали періодичні “Збірники”.
-Термінологи НТШ мали різні погляди на розвиток української термінології, тому виокремились такі дві групи науковців: 1) прихильники термінотворення в дусі народної мови, на її основі й за її законами (В.Левицький) 2) симпатики запровадження в українську мову інтернаціональної термінології (С.Рудницький)
3) з утворенням наукових товариств у Східній Україні
- У цей час зацікавлення термінологією набуває масового характеру, над виробленням української термінології працювало багато закладів. Укр наук Тов, УАН та інші
- Лише впродовж 1918–1919 років у Східній Україні вийшло друком понад 20 словників. З метою координації термінотворчої діяльності в 1918 р. при Українському науковому товаристві створено Термінологічну комісію, а при Українській академії наук (УАН) засновано Правописно-термінологічну комісію. У 1921 р. названі комісії об’єднано й створено Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ).
4) Період діяльності Інституту української наукової мови.
-ІУНМ структурно поділявся на шість відділів: природничий , сільськогосподарський, соціально-економічний , технічний , мистецький, правничий.
-За цей період було опубліковано близько 50 різноманітних словників чи проектів словників із гуманітарних і природничих галузей знань
-Проте з 1932 р. започатковано “новий курс” у національній політиці СРСР. Справжнім погромом української інтелігенції завершилась кампанія з “українізації”. Уже в 1930 р. ІУНМ як складову частину ВУАН за сфабрикованою справою Спілки визволення України було ліквідовано, а провідних учених репресовано. Видання словників, навіть уже підготованих до друку, було припинено, а вже надруковані – вилучено з бібіліотек і книгарень.
5) Період функціювання української термінології 1932–1990 років.
- В Україні впроваджено унікальний, виключно радянський винахід: формально національну (українську) мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі. У такій ситуації українська наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на копію російської.
- Зацікавлення термінологіями різних галузей знань поновлюється в другій половині 50-х років. Президія АН УРСР у 1957 р. створює Словникову комісію АН УРСР, яку очолив академік І. Штокало. Комісія видала 16 російсько-українських словників із найважливіших галузей знань. Однак не все заплановане було реалізовано, та й головним принципом укладання словників було максимальне зближення української та російської термінологій.
Термінологія як система. Термін та його ознаки.
Термін (від латин. terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає чітко окреслене поняття певної галузі знання чи діяльності людини.
Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
Терміном може бути будь-яке слово, якому дана чітка дефініція, що означає поняття, яке суворо обмежує понятійну сферу.
Ознаки терміна:
1)Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення
2)Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: короткотерміновий кредит, чекодавець
3)Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.
У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття.
4). Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.
Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:
- нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;
- відсутність синонімів
- інтернаціональний характер
- стислість
- здатність утворювати похідні,
Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.
Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.
Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:
1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);
2)мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т. д.)
Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов’язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.
Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні.
Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.
Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Структура й походження термінів.
1.Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення
2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками
3.Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип.
Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:
* однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.
* двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури;
- трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники
- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів
За походженням: власномовні та запозичені.
Способи творекння: 1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття
2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів
3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять
4. Запозичення
Правила слововживання й використання українських термінів.
1) термін має бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику
2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику;
3) якщо термін є багатозначним, автор має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі
Для кожного з таких фундаментальних понять, як дія, подія і наслідок дії, зважаючи на те, що найзагальніша назва дії в українській мові – дієслово недоконаного виду, треба вживати різні самостійні терміни, зокрема, дію треба позначати віддієслівними іменниками з суфіксом -ння
Добираючи терміни, слід віддавати перевагу термінам українського походження перед запозиченими. Однак, у разі доцільності запозичення, іншомовні терміни треба пристосовувати до законів української мови (асимілювати). Зокрема, запозичаючи назву процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі – усі необхідні похідні слова, наприклад так, як відбулося з похідними від запозиченого слова форма
Професіоналізми і номенклатурні назви.
Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни - це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології. Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.
Номенклатура - сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна , технічна.
Види наукових робіт. Вторинні наукові жанри: анотація; реферат.
Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інфор¬мації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Анотації виконують дві основні функції:
* сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість установити основний його зміст і призначення, ви¬рішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
* пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошу¬кових, зокрема автоматизованих системах, для пошуку кон¬кретних документів).
Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту.
За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.
Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.
Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа.
За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.
Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені. Відповідають на питання: про що повідомляється в документі?
Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два запитання: про що повідо¬мляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється?
Реферат – це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого ви¬кладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, ме¬тодики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.
Основні функції реферату:
* інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ;
* пошукова – реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.
Реферати класифікують за кількома ознаками:
1) належністю до певної галузі знань
2) способом характеристики первинного документа (повністю у загальному вигляді передають зміст первинного документа, або акцентують увагу на конкретних проблемах документа)
3) кількістю джерел реферування (монографічні - в основі 1 документ, реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа групові реферати)
4) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змі¬шані);
5) обсягом або глибиною розгортання теми
6) укладачем (автором) реферату (автореферати, неавторські реферати)
7) рівнем формалізації реферування
Реферат готується за одним або кількома дже¬релами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату – 10-12 сторінок друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша).
Автореферат – короткий письмовий виклад наукового твору самим автором, найчастіше – автореферат дисертації. Призначення авторе¬ферату – ознайомити наукових працівників з методикою дослідження, результатами й основними висновками дисертації.
